Тема: «Герої не вмирають… Просто йдуть…»

Мета заходу: пригадати події, які відбувалися в країні і на Майдані Незалежності у 2013-2014 роках, розширити знання учнів про революцію Гідності та Свободи; розвивати почуття національної самосвідомості та громадянської активності; формувати розуміння єдності і цілісності України, усвідомлення себе українцем, почуття особистої відповідальності за долю держави, готовність служити Батьківщині та стати на захист державних інтересів країни; виховувати ціннісне ставлення до демократичних свобод, закріплених Конституцією України, усвідомлення цінності людського життя та тих складових частин, які впливають на нього, роблять його багатогранним, плідним і корисним.

Обладнання: проектор, мультимедійний екран, відеоматеріали про події 2013- 2014 років в Україні.

Перебіг заходу

(Слайд 2.)

Відео «А Сотню вже зустріли небеса»

(Слайд 3.)

Вчитель. Сьогодні ми зібралися тут, щоб в скорботі схилити низько голови перед пам’яттю людей різного віку, яких було вбито у мирний, цивілізований час ХХІ століття. Ми стали сучасниками ще однієї масової трагедії і водночас пам’ятної події для нашої країни.

Ще довго-довго з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, хто залишив життя земне у 2013-2014 рр. Ця подія сколихнула весь світ, не залишила байдужою жодної душі. Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона на всіх одна…

(Слайд 4.)

Ведуча 1: Їх назвали Небесною сотнею – українців, які загинули у Києві на Майдані, вулицях Грушевського та Інститутській. Гинули за честь, за волю, за право бути народом – джерелом і мірилом влади у власній державі, за країну, в якій не страшно жити і народжувати дітей.

Ведуча 2: От і сьогоднішній день у нас присвячений цій темі.

Вчитель. Давайте спробуємо відтворити хронологію подій, які змінили долю України.

(Слайд 5.)

Ведуча 1: 21 листопада 2013 року студенти Києва вийшли на Майдан Незалежності в підтримку євроінтеграції за Єропейську Україну!

Ведуча 2: Спочатку - це була виключно мирна акція молоді з гаслами: «Україна-це Європа», «Ми –вільні» « Ми хочемо в ЄС». Кількість активістів зростала з дня в день.

(Слайд 6.)

Ведуча 1: До кінця доби 21 листопада 2013 року на Євромайдан у столиці збирається понад 1500 чоловік молоді, студентства, киян… З'явилась міліція, посилені загони Беркуту. Із другої половини наступного дня кількість людей зростає, відбулися перші сутички з міліцією та провокаторами. На мітинг виходить до 5 тисяч людей.

Ведуча 2: Цього ж дня люди вийшли на Євромайдани у Донецьку, Івано-Франківську, Луцьку, Харкові, Хмельницькому, Ужгороді, Вінниці, Кривому Розі, Сумах, Чернівцях.

Ведуча 1: 24 листопада у Києві пройшла велика хода та мітинг на Майдані Незалежності, в якій взяло участь понад 100 тисяч громадян України.

(Слайд 7.)

Ведуча 2:А що ж було далі… А далі - непідписання Януковичем угоди про асоціацію.

Ведуча 1: А далі- жорстоке побиття студентів вніч з 24 на 25 листопада.

(Слайд 8.)

Ведуча 2: А далі… А далі - барикади, шини. Революція гідності.

(Слайд 9.)

На барикадах

На барикадах вдень, вночі

Палають шини, чорне небо.

Матусю, мамо, не мовчи –

Я теж хвилююся за тебе.

Але, матусю, зрозумій:

Не можу я сидіти вдома,

Коли на вулиці йде бій.

Ми переможем: вже відомо.

Бо правда, мужність, гідність, честь

На нашім боці, зрозуміла?

Ми всі гуртом, такі, як єсть,

І наша єдність – наша сила.

І зрозумій ти, що за нас

Навіть природа заступилась –

Нам тепло у зимовий час,

Мов з неба благодать спустилась.

А люди, люди в нас які!

Пісні співають, варять кашу

І мріють мужні вояки

Про швидку перемогу нашу.

Ти не соромся, підійди,

Знайомсь: ось це митець Микола.

Він кожен день сюди ходив,

Щоб змалювати все довкола.

Дивись: он там ідуть дівчата,

З піснями, з квітами ідуть.

Вони ідуть за барикади

До тих, хто проти нас встають.

І ти, матусю, не хвилюйся:

Вони не цілитимуть в нас.

Повір, я їх вже не боюся:

Вони прозріють – прийде час.

Ходи зі мною, моя рідна мати,

Бо зараз ми усі потрібні там,

Де треба укріпити барикади,

Щоб відстояти Україну нам.

(Слайд 10.)

Ведуча 1: Тим часом Партія регіонів та «Український вибір» на підтримку уряду Януковича  звозить людей зі сходу на антимайдан у Маріїнський парк Києва. Під будинком Уряду України відбулися зіткнення міліції та «тітушок» з мітингувальниками.

Понад 1000 бійців Беркуту розпочали штурм Євромайдану на Європейській площі із застосуванням сльозогінного газу.

(Слайд 11-12.)

Ведуча 2: У ніч проти 30 листопада близько четвертої години ранку, коли на Майдані Незалежності залишалося до 400 протестувальників, їх оточили озброєні бійці «Беркуту» та здійснили розгін мирного протесту, застосувавши силу. Були застосовані вибухові пакети. Побитих, поранених протестантів прихистив Михайлівський собор, у якому оперативно розгорнуто медичну службу, операційні блоки.

(Слайд 13.)

Ведуча 1: Збурення в суспільстві наростає. І вже 1 грудня  півмільйона обурених діями влади українців зібрались на Всеукраїнське Віче. До них приєдналися європейські дипломати.

(Слайд 14.)

Ведуча 2. Хроніка подальших днів свідчить про ще більше наростання всенародного гніву. 3 грудня відбулось голосування у Верховній Раді України про відставку уряду Миколи Азарова. Проте, за рішенням депутатів, уряд не йде у відставку.

4 грудня Президенти України – Леонід Кравчук, Леонід Кучма та Віктор Ющенко висловили свою солідарність із діями мільйонів українців.

(Слайд 15.)

Ведуча 1: 8 грудня активісти Євромайдану звернулися до українців із закликом прийти на Майдан Незалежності і стати учасником Маршу мільйона. У неділю на Майдан Незалежності в Києві зібралося сотні тисяч  людей. Мітинг розпочався всенародною молитвою за Україну "Отче наш"… Здавалося, на весь світ лунав гімн України, що його тоді заспівав весь Майдан. Після завершення Маршу мітингувальники звели блокпости та барикади в урядовому кварталі Києва.

(Слайд 16.)

Ведуча 2: 11 грудня 2013 року режим Януковича шляхом нічного штурму здійснює чергову спробу ліквідувати Євромайдан, застосовуючи спецпідрозділ «Беркут» та внутрішні війська.

Дзвони Михайлівського Золотоверхого забили тривогу. Зі сцени Майдану, оточеного силовиками, Руслана Лижичко, Юрій Луценко, Віталій Кличко, Святослав Вакарчук закликали  киян прийти на допомогу майданівцям.

(Слайд 17.)

Ведуча 1: 19 січня 2014 року у Києві на Народному Віче зібрались десятки тисяч мітингувальників, що висловили своє обурення ухваленню «Законів 16 січня». Поступово мирна акція переросла в жорстке протистояння з міліцією та внутрішніми військами. Беркутівці застосували спецзасоби і, незважаючи на мінусову температуру повітря, водомет.

Ведуча 2: Події, що відбулися з 19 по 22 січня 2014 року на Майдані, ще називають «Кривава водохреща», або «Вогнехреща». Це була найгарячіша фаза у протистоянні народу і влади.

(Слайд 18)

Ведуча 1: 22 січня на вулиці Грушевського перші загиблі. Із вогнепальної зброї вбито Сергія Нігояна та Михайло Жизневського, білоруса з Київщини. За тиждень від ран у лікарнях помирають Роман Сеник зі Львівщини та родом з Волині Олександр Бадера.  Вони стали першими в ряд Небесної сотні.

Ведуча 2: Увесь світ облетіли кадри документальної хроніки, де молодий чоловік у будівельній касці стоїть на барикаді і проникливо, натхненно читає уривок з поеми Т.Г. Шевченка «Кавказ». Це Сергій Нігоян – українець вірменського походження з Дніпропетровщини.

(Слайд 19)

Відео «Сергій Нігоян читає вірш Шевченка» (52 сек)

 Вірш « Лист до матері»

Не чекай мене, мамо, додому

Бо додому я вже не прийду.

Не чинив, мамо, зла я нікому,

Захищав лиш країну свою.

Не стріляв у людину я, мамо,

Бо любити ти вчила мене.

Ну, тих, хто у мене поцілив,

Людський осуд уже не мине.

Ти пробач. Що тебе я покинув,

Що поїхав в далекую путь.

Знаю снайпер цілився в мене,

А попав в твоє серце і грудь.

А хотілося, мамо, так жити,

Я ще зовсім не думав про смерть,

Та я мусив так, рідна, вчинити,

Щоби банді сказати цій – геть!

Та не плач, моя рідна матусю,

Сонце зійде. Ти стань на поріг.

Бог одну тебе з горем не лишить.

А народ не простить їм цей гріх.

(Слайд 20)

Ведуча 1: Фінальним і найбільш драматичним етапом революції стали події у Києві 18-20 лютого, в ході яких загинуло більше сотні кращих наших синів і дочок.

На очах у всього світу влада розстрілювала свій народ.

(Слайд 21)

Відео «Майдан 20.02.2014. Як це було» (4.47)

(Слайд 22)

Монолог  дівчини «…Груди!»

Дівчина. «Відкрийте йому груди…Швидше…Швидше…» Відкрили йому груди, а там рана від кулі. Глибока. Страшна. Господи, ще ж зовсім дитина…

Він такий юний. Каска злетіла, волосся русяве розсипалося. Очі голубі, як небо над його головою. Сорочина стала червоною. Ще кликав маму, ще шепотів слова теплі, як кров, що витікала життям з його грудей. Ще питав про весну, чи ж настала вже… А очі, ті голубі очі вже ясніли щасливо – він йшов ангелом до Бога… Не плачте, мамо. Ваш син у Небесній сотні. Йому вже не болять рани. Він прийде, коли Ви спатимете, і розкаже, як любить Вас. Не плачте, мамо. Дайте нам поплакати…. Вже не тече кров із ран Вашого сина. Не пече йому у грудях більше. Вже у сотні своїй небесній стоїть він на варті. По праву руку від Бога. А по ліву – його побратими - Андрійки, Васильки, Іванки, Назари, Сергійки, Максимки …….